34 ЛІТТЯ ЧОРНІ ДНІ КАЛЕНДАРЯ – 26 ЛЮТОГО ВДЕНЬ ХОДЖАЛІНСЬКОГО ГЕНОЦІДУ. Аріф Джаміль огли Гулієв,

професор, доктор юридичних наук, дипломат, заслужений працівник освіти України, професор кафедри конституційного, міжнародного права та публічно- правових дисциплін, Київський університет інтелектуальної власності та права (Україна, Київ).
e-mail: arifguliyev@ukr.net

Нехай трагедія ніколи не повториться.
У світі є місця, які назавжди залишили слід у пам’яті людства через біль і страждання. Бабин Яр, Освенцим, Хатинь, Хіросіма, Нагасакі… Це не просто географічні точки на карті. Це нагадування про наслідки ненависті, війни та зневаги до людського життя. Для азербайджанського народу такою трагічною сторінкою стало місто Ходжали.
У ніч із 25 на 26 лютого 1992 року під час Вірмено-азербайджанського нагірно-карабахського збройного конфлікту регулярні військові формування Вірменії за участю військовослужбовців 366-го полку колишнього Радянського Союзу взяли штурмом населене переважно азербайджанцями місто Ходжали. У ту ніч загинули сотні мирних жителів — жінки, діти, старші люди. Багато родин втратили близьких, тисячі людей стали біженцями та були змушені залишити свої домівки.
Місто, яке протягом багатьох місяців перебувало в облозі, було зруйноване за одну ніч. «Люди», які нещодавно перебували у владі сучасної Вірменії — Серж Саргсян (колишній президент), Сейран Оганян (колишній міністр оборони), Роберт Кочарян (колишній президент) та десятки інших осіб — безпосередньо організовували і брали участь у винищуванні та етнічному очищенні азербайджанців на окупованих територіях Азербайджану.
Серед конкретних учасників штурму фігурують: заступник командира полку по тилу, полковник Байлуков; командир першого батальйону, полковник Мойсеєв; командир другого взводу, майор Оганян; командир третього взводу, майор Набоких; начальник штабу першого батальйону, майор Читчіян; начальник розвідки полку, майор Айріян; командир роти, старший лейтенант Мірзохалзаров; начальник взводу розвідки, старший лейтенант Хрінхуа; командир танкової роти, старший лейтенант Гармаш; командир роти, старший лейтенант Акопян; командир роти, старший лейтенант Вавиловський; командир взводу, старший лейтенант Лисенко; командир батареї, старший лейтенант Азаров; командир протитанкової батареї, старший лейтенант Абрамов; командир третьої танкової роти, лейтенант Балезній; командир танкового взводу, лейтенант Смакін; командир саперної роти, лейтенант Рачковський; заступник начальника розвідки, лейтенант Бондарєв; начальник радіохімічного взводу, лейтенант Кулов, а також 41 вірменський військовослужбовець офіцерського складу (см.: http://www.newsazerbaijan.ru/karabakh/20120227/296999686.html).
Провідний експерт Міжнародного фонду Карнегі Томас де Ваал опублікував статтю «Президент, інтерв’ю та трагічна річниця», де він цитує інтерв’ю з тодішнім міністром оборони Вірменії Сержем Саргсяном від 15 грудня 2000 року, в якому той визнавав стратегічний намір переламати психологічний бар’єр азербайджанців і підкреслював готовність до жорстких дій проти цивільного населення(http://carnegieendowment.org/2012/02/24/president-interview-and-tragic-anniversary/9vpa).
Цими словами Саргсян фактично визнав відповідальність за вбивства мирних жителів, серед яких були діти, жінки та люди похилого віку, а міжнародний статус не завадив йому пізніше стати президентом Вірменії. Це демонструє світовій спільноті «цінність» безкарності для злочинців, що вчиняють геноцид.
За словами Президента Азербайджану Ільхама Алієва, під час свого візиту віце-президент США Ді Венс піднімав питання помилування та звільнення лідерів карабахських сепаратистів, засуджених у Азербайджані. Президент Алієв чітко зазначив: ці особи діяли незаконно на території суверенного Азербайджану, і їхні злочини були підтверджені численними свідченнями. Він підкреслив серйозність скоєних ними злочинів і порівняв їх із нацистськими злочинами під час Другої світової війни (https://haqqin.az/newsarchive/375119).
Навіть Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян зазначав, що питання покарання винних осіб буде передано Азербайджану для правового врегулювання (https://haqqin.az/newsarchive/375162).
Історія, яку треба знати
Щоб зрозуміти трагедію Ходжали, необхідно враховувати історичний контекст. Протягом століть азербайджанський народ піддавався етнічній чистці та агресії з боку угруповань, які намагалися захопити чужі землі. У ХХ столітті такі конфлікти повторювалися: у 1905–1906, 1918–1920, 1948–1953 та 1988–1993 роках. Мільйони людей втрачали рідні домівки, ставали біженцями і вимушеними переселенцями.
Ці події демонструють, що війна та насильство — це не лише битви між арміями, а й величезні страждання мирного населення. Люди, які ніколи не брали участь у бойових діях, стають жертвами ненависті та жорстокості.
Ходжали — страшна ніч
У ніч із 25 на 26 лютого 1992 року місто було оточене і обстріляне регулярними військовими формуваннями. Городяни намагалися врятуватися, тікаючи через гори, але багато хто загинув від куль та пасток, розставлених ворогом. За офіційними даними:
загинуло 613 мирних жителів;
поранено понад 1000 осіб, які залишилися інвалідами;
вбиті 106 жінок і 63 дітей;
8 сімей були повністю знищені;
близько 1275 людей було взято в полон, доля 150 із них досі невідома.
Місто було майже повністю зруйноване. Ці події отримали назву Ходжалинський геноцид — навмисне знищення людей через їхню національність.
Чому важливо пам’ятати
Пам’ять про Ходжали — це урок для всіх поколінь. Вона вчить нас:
Цінувати мир і безпеку. Кожне життя має величезну цінність.
Поважати інших людей. Ненависть і упередження призводять до страшних наслідків.
Знати історію. Тільки знаючи минуле, ми можемо запобігти повторенню трагедій.
Допомагати тим, хто потребує. Біженці та постраждалі мають право на допомогу і підтримку.
Пам’ять і уроки для майбутнього
Ходжали показує, що війна і агресія залишають по собі не лише руйнування, а й глибокі рани у серцях людей. Водночас вона вчить мужності, солідарності та необхідності стояти за справедливість. Ті, хто вижив, стали свідками історії та можуть донести світові правду.
Пам’ятаючи Ходжали, ми вчимося цінувати життя, поважати людей різних національностей і робити все можливе, щоб подібні трагедії ніколи не повторювалися.
Таким чином, можна стверджувати, що дії вірмен є не лише геноцидом, а й порушенням міжнародного гуманітарного права, Женевських конвенцій, Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права, Декларації прав дитини та Декларації про права жінок.
Першу політико-правову оцінку цієї трагедії надав азербайджанський лідер Гейдар Алієв, який з 1994 року активно доводив світовій спільноті справжні масштаби злочинів, скоєних вірменськими агресорами, прагнучи міжнародного визнання Ходжалінського геноциду.
Ходжалінський геноцид, скоєний із особливою жорстокістю, жахнув журналістів і публіцистів з усього світу.
Пам’ять про Ходжали — це не лише данина минулому. Це моральне зобов’язання перед наступними поколіннями: робити все можливе, щоб подібні злочини не повторилися.